Інновації, не модне слово, а ключовий фактор успіху у конкурентній боротьбі - Анатолій Гіршфельд

29 листопаду 2011 року у місті Києві відбувся Об'єднавчий з'їзд Федерації роботодавців України, у роботі якого взяла група делегатів Об'єднання організацій роботодавців Харківської області «Граніт» на чолі з головою Ради Об'єднання, генеральним директором Індустриальної групи УПЕК Анатолієм Гіршфельдом.

У роботі з'їзду взяли участь голова Ради директорів групи компаній Group DF, голова Об'єднаного руху роботодавців України Дмитро Фірташ, прем'єр-міністр України Микола Азаров, Перший заступник Голови Адміністрації Президента України Ірина Акимова, віце-прем'єр-міністр — міністр соціальної політики України Сергій Тигипко.

Серед делегатів і учасників з'їзду – власники і директори великих українських компаній і промислових підприємств. Також на з'їзд ФРУ прибули делегації роботодавців з 15 країн, в тому числі з Росії, Польщі, Туреччини, Греції та інших держав

Об'єднавчий з'їзд Федерації роботодавців Україні пройшов під девізом «Зроби для України більше!». Роботодавці України обговорили питання забезпечення економічного зростання держави, поліпшення умов ведення бізнесу в країні та підвищення інвестиційної привабливості України. Крім того, на з'їзді було завершено процес об'єднання понад 20 регіональних і галузевих організацій роботодавців на базі Федерації роботодавців Україні, від чого він і отримав назву Об'єднавчого з'їзду.

У своєму виступі на з'їзді Анатолій Гіршфельд підняв проблеми пріоритету інновацій для створення конкурентоспроможної моделі економіки України. Він проаналізував досвід найуспішніших у цьому відношенні держав. «Поставлено дійсно висока мета: ми хочемо жити по-європейськи, хочемо увійти до двадцятки розвинених країн і при цьому мати європейські стандарти життя, — сказав він. — Для мене це означає, що потрібно у 6-7 разів підняти ВВП і мінімум у 10 разів підняти продуктивність праці. Для вирішення цього завдання інноваційний розвиток є безальтернативним...»

На думку А. Гіршфельда, — перш за все, потрібна воля політичної еліти: щоб влада повернулася обличчям до роботодавців. Необхідно по-новому підійти до економіки, дати інше наповнення діалогу з владою.

Стенограма виступу А.М.Гіршфельда на об'єднавчому з'їзді Федерації роботодавців України 29 листопаду 2011 року.

У своєму виступі я хочу висвітлити важливість інновацій для створення конкурентоспроможної моделі економіки Україні.

На сьогоднішньому з'їзді це слово вже не один раз лунало. Для мене інновації, повірте, не модне слово, а вистражданий досвід створення конкурентоспроможності машинобудівної компанії і ключовий фактор успіху у конкурентній боротьбі, часто зі світовими лідерами.

Багато підприємств нашої Індустріальної групи УПЕК мають славну історію, і головним нашим завданням було не тільки створити конкурентоспроможний бізнес, а й забезпечити стабільні робочі місця. У цьому ми бачили свою головну соціальну відповідальність. І саме з цих позицій я постараюся дати своє бачення інноваційного процесу.

А право говорити про таку високу тему, я вважаю, наша компанія заслужила. Тому що ми створили ряд інноваційних продуктів, причому у базових галузях машинобудування, які сьогодні в Україні в основному представлені імпортом. Ми зуміли відкрити виробництво на території інших країн для просування інноваційних продуктів і створили 8500 робочих місць у такій високотехнологічній галузі як машинобудування.

Що призвело до стагнації інноваційної політики в Україні, а чесно кажучи, до її відсутності?

Перше. За 20 років ні один уряд не ставив собі пріоритетом інноваційну політику і, здається, глибоко не усвідомлював її важливість.

Прикладна наука весь час скаржилася, що їй не вистачає грошей, але при цьому була малоефективна і її тематика не відповідала інтересам промисловості, а слідувала старій логіці розвитку наукових шкіл. Дії уряду базувалися на бюджетному фінансуванні, але ці гроші часто взагалі не виділялися, а ті, що виділялися, — або розкрадалися, або використовувалися малоефективно.

До другої групи факторів я відношу те, що головний споживач інновацій — високотехнологічний сектор нашої промисловості — зазнав найбільших втрат саме в цей період. Він не витримав конкуренції зі світовими компаніями, які активно підтримувалися урядами своїх країн і впровадили інноваційну модель багато років тому. Прикладом тому є падіння машинобудування у Харкові, який колись по праву вважався столицею машинобудування СРСР.

Третьою причиною стало те, що величезна кількість фахівців, на підготовку яких держава витратила сотні мільйонів або навіть мільярдів гривень, виявилися незатребуваними, або працювали «у тіні» на західні компанії, або просто емігрували — те, що називається сьогодні витоком мізків.

Я вважаю, що робота об'єднаної організації роботодавців зуміє поставити риску під цими непорозуміннями і невдачами в інноваційній політиці. Вважаю, що вперше в історії незалежної України поставлена дійсно висока мета: ми хочемо жити по-європейськи, хочемо увійти до двадцятки розвинених країн і при цьому мати європейські стандарти життя. Для мене це означає, що потрібно у 6-7 разів підняти ВВП і мінімум у 10 разів підняти продуктивність праці.

Сьогодні основний вектор, який нам дав Президент України, — це входження до Європи. Але для того, щоб ми могли жити у Європі, ми повинні навчитися по-європейськи працювати, інакше там робити нічого. А для цього — я навмисно повторюся — ми повинні як мінімум у 10 разів збільшити продуктивність праці.

Для вирішення цього завдання інноваційний розвиток є безальтернативним — це не підлягає сумніву. Про це говорить весь світовий досвід: 80% економічного зростання у світі забезпечено за рахунок інноваційних галузей.

Ми остаточно вступили у епоху індустрії знань, і вони сьогодні визначають якість життя і розвиток економіки.

Безсумнівно, що базовий науково-технічний потенціал, що дістався нам у спадок від Радянського Союзу, до кінця ще не розгублений. І це один з наших серйозних ресурсів.

Дуже важливо тут звернути увагу саме на розвиток експортоорієнтованих високотехнологічних галузей: це дасть і можливість імпортозаміщення, і стабілізацію зовнішньоторговельного балансу, і нарешті — зростаючий податковий базис. Адже весь низькотехнологічний сировинної бізнес дуже схильний до впливу світових коливань кон'юнктури і цін, які, на жаль, не залежать від нас. Це якраз те, чому наша економіка у 2008-2009 рр.. обвалилася на 30-40%.

А бізнес, побудований на інноваціях, високотехнологічний бізнес — найменше залежить від цих чинників. Тому європейські країни найменше постраждали від цієї кризи, а багато з них і росли у цей період. Ось це головні уроки, які слід взяти з минулої кризи.

До речі, одним з результатів такої політики може стати вирішення питання малого та середнього бізнесу. Який, нарешті, з імпорто-торгового може стати виробничим, вийти з тіні і отримати зовсім інший зміст і розвиток.

Першочерговими кроками на шляху інноваційної політики я вважаю наступні.

Перше. Визнати визначальну роль роботодавців у трикутнику бізнес-наука-держава. Бізнес — основний замовник інновацій, він їх повинен оплачувати. Навіть у західних країнах інновації фінансуються з боку держави на 20-25%, а на 75% — з боку бізнесу.

Інновація — це запроваджене науково-технічне досягнення. Тобто, це оплачені ринком поліпшення. Насамперед, це наша з вами задача.

Друге. Ми розуміємо, що бюджет вкрай обмежений, і він таким буде ще довгий час. Ми розуміємо, що накопичився серйозний тягар соціальних проблем, які державі потрібно вирішувати.

Тому держава повинна зосередитися саме на механізмах ефективного регулювання інноваційного процесу та створення законодавства, яке сформувало б у особі промисловості основного замовника інновацій. І причому, що дуже важливо, не за рахунок бюджетних коштів. Це, я впевнений, стане локомотивом розвитку економіки.

Третє — це створення механізму приватно-державного партнерства за пріоритетними напрямками, які можуть стати проривними у економіці України.

Для цього пропоную створити раду при Президентові України, який складався б з роботодавців, представників науки і членів уряду та професійно знають цю тему. При цьому, як це не несподівано звучить, можна заощадити на фінансуванні галузевої науки. Поясню це твердження: галузева наука сьогодні є закритий дотаційний НДІ, який нічого не може дати промисловості. Прикладів я можу привести дуже багато.

Саме з інноваційних підприємств, що замовляють і оплачують наукові дослідження і розробки, повинні складатися майбутні технологічні індустріальні зони України.

На цьому принципі базувався південно-східний феномен. Коли на території південно-східної Азії, яка на десятиліття відставала у розвитку від країн СНД, зуміли створити найкращі в світі умови для експортоорієнтованого високотехнологічного бізнесу. За однієї умови: щоб більше 50% комплектації вироблялося на території цієї країни і велика частина продукції експортувалася за її межі.

Це призвело до вибухового потоку інвестицій у ці країни і створення нових робочих місць — причому у суміжних галузях створювалися в рази більше робочих місць. Ці підприємства отримали пільги на 5 років з податку на прибуток і, безумовно, прозорий режим податку на додану вартість. Держава тільки допомагало з інфраструктурою і законодавством. При цьому, що дуже важливо, всі ці інвестиції дуже швидко окупилися. І економіка Китаю не просто увійшла до двадцятки (мета, яка стоїть перед нами), а стала другою у світі економікою — буквально на наших очах, за 20 років! — Завдяки цим принципам.

Вирішення цих масштабних завдань не вимагає значних капітальних вкладень. Перш за все, потрібна воля політичної еліти: щоб влада повернулася обличчям до роботодавців. Необхідно по-новому підійти до економіки, дати інше наповнення нашого діалогу з владою.